15.05 — 13.06.2026
НЕТРІ
Олексій Литвиненко
Олексій Малих
15.05 — 13.06.2026 у великій залі галереї Imagine Point триватиме виставка НЕТРІ. Олексій Литвиненко, Олексій Малих.
Нетрі — це густі, важкопрохідні лісові зарості, хащі.
І в цьому сенсі живопис двох художників, Олексія Литвиненка та Олексія Малих, відкриває перед глядачем приховані таємниці ландшафту.
Але кожний із митців має свій погляд на них, свій особливий дотик до непізнаного, своє відчуття і, як наслідок, свої власні коди візуалізацій — і свою філософію, за якою елементи краєвидів набувають екзистенційних значень.
В Олексія Литвиненка — це спокійне, зосереджене споглядання, неспішні фіксації тонким пензлем на полотні, подібно до того, як це робили майстри стилю ґунбі, дихання і рухів рослин.
Художник неначе розчиняється у деревах і травах, нагадуючи про важливу практику дзен, за якою пізнання своєї власної природи відбувається шляхом спостереження за світом без негативних емоцій. Так виникає бачення краси у звичайних, повсякденних речах тут і зараз.
У його роботах стебла, гілки, листя пелюстки детально відтворені, майже реалістично зображені та сповнені простої та водночас магічної чарівності поетичних метафор хайку. Внутрішня свобода митця виявляється у необмежених просторах полотен, у розкоші побудованої на почуттєвих нюансах колористики та легкій, витонченій, тільки йому властивій манері інтерпретації довкілля. А також у дивовижному, ще давнім східним майстрам притаманному, вмінні передавати мінливі настрої природи та залишати її загадки нерозгаданими.
І, якщо живопис Олексія Литвиненка — це “мистецтво тиші”, то живопис Олексія Малих має зовсім інший темперамент. Це — “мистецтво неспокою”.
Фрагменти краєвидів вириваються із надр спогадів або підсвідомості.
Фарби буяють, рухаються полотном швидко й невпинно, наче жене їх вітер. Туш спонтанно розливається і вільно ллється: у живописних прийомах художника відчутний відгомін техніки хацубоку, що унаочнює філософський погляд дзен на порожнечу як джерело народження всього, що існує.
Чорні гнучкі лінії та розпливчасті плями формують справжні хащі.
Насичені кольори неба палають тривожно між обрисів умовних, примарних краєвидів, між заплутаними тінями стебел, стовбурів та верховіть.
Тут таємниці буття стають моторошними, а їхня містичність — очевидною. Митець вивільняє енергію середовищ, долаючи межі раціонального.
А потім спостерігає за тим, що відбулося, — вже на відстані.
Два погляди художників на ландшафт мають різні естетичні та емоційні виміри. Але перетинаються у прагненні дістатися нетрів — у значенні найглибиннішого, найпотаємнішого. І, можливо, найважливішого.
Відкриття виставки відбудеться 15 травня о 18:00.
Виставка триватиме 15.05 — 13.06.2026 у великій залі галереї Imagine Point за адресою: Київ, Голосіївський проспект, 86/1.
Працюємо: середа — субота, 12:00 — 19:00.
15.05 — 13.06.2026 в большом зале галереи Imagine Point состоится выставка НЕТРИ. Алексей Литвиненко, Алексей Малых
Нетри — это густые, труднопроходимые лесные заросли, чащи.
И в этом смысле живопись двух художников, Алексея Литвиненко и Алексея Малых, открывает перед зрителем скрытые тайны ландшафта.
Но у каждого из авторов есть свой взгляд на них, свое особое прикосновение к непознанному, свое ощущение и, как следствие, свои собственные коды визуализаций — и свою философию, согласно которой элементы пейзажей приобретают экзистенциальные значения.
У Алексея Литвиненко — это спокойное, сосредоточенное созерцание, неторопливые фиксации тонкой кистью на холсте, подобно тому, как это делали мастера стиля гунби, дыхания и движений растений.
Художник словно растворяется в деревьях и травах, напоминая о значимой практике дзен, согласно которой познание собственной природы происходит путем наблюдения за миром без негативных эмоций. Так возникает видение красоты в обычных, повседневных вещах здесь и сейчас.
В его работах стебли, ветви, листья и лепестки детально воспроизведены, почти реалистично изображены и наполнены простой и в то же время магической прелестью поэтических метафор хайку. Внутренняя свобода художника проявляется в неограниченных просторах полотен, в роскоши колористики, построенной на чувственных нюансах, и в легкой, утонченной, присущей только ему манере интерпретации окружающего мира. А также в удивительном, присущем еще древним восточным мастерам, умении передавать изменчивые настроения природы и оставлять ее загадки неразгаданными.
И если живопись Алексея Литвиненко — это «искусство тишины», то живопись Алексея Малых обладает совершенно иным темпераментом. Это — «искусство беспокойства».
Фрагменты пейзажей вырываются из недр воспоминаний или подсознания.
Краски буйствуют, движутся по холсту быстро и неустанно, словно гонит их ветер. Тушь спонтанно растекается и свободно льется: в живописных приемах художника ощутим отголосок техники хацубоку, которая наглядно иллюстрирует философский взгляд дзен на пустоту как источник рождения всего существующего.
Черные гибкие линии и расплывчатые пятна образуют настоящие заросли.
Насыщенные цвета неба тревожно пылают между очертаниями условных, призрачных пейзажей, между запутанными тенями стеблей, стволов и верхушек.
Здесь тайны бытия становятся устрашающими, а их мистичность — очевидной. Художник высвобождает энергию среды, преодолевая границы рационального.
А после наблюдает за тем, что произошло, — уже со стороны.
Два взгляда художников на ландшафт имеют разные эстетические и эмоциональные измерения. Но они пересекаются в стремлении проникнуть в самую глубину — в смысле самого сокровенного, самого тайного. И, возможно, самого важного.
May 15 – June 13, 2026, DEPTHS exhibition: Oleksii Litvinenko, Oleksii Malykh will be on view in the main hall of the Imagine Point gallery.
Depths refers to dense, impenetrable forest thickets and undergrowth.
In this sense, the paintings of the two artists, Oleksii Lytvynenko and Oleksii Malykh, reveal the hidden secrets of the landscape to the viewer.
But each artist has his own perspective on them, his own unique touch to the unknown, his own sensibility, and, as a result, his own visual codes—and his own philosophy, through which elements of the landscape take on existential meanings.
In Oleksii Lytvynenko’s work, this takes the form of a calm, focused contemplation—unhurried strokes of a fine brush on canvas, much like the way the masters of the gunbi style captured the breath and movements of plants.
The artist seems to dissolve into the trees and grasses, recalling an important Zen practice in which the realization of one’s own nature occurs through observing the world without negative emotions. This is how a vision of beauty emerges in ordinary, everyday things, right here and now.
In his works, stems, branches, leaves, and petals are rendered in minute detail, depicted almost realistically, and imbued with the simple yet magical charm of haiku’s poetic metaphors. The artist’s inner freedom is revealed in the boundless expanses of his canvases, in the richness of a color palette built on sensual nuances, and in his light, refined, and uniquely personal manner of interpreting the environment. And also in the remarkable ability—characteristic of ancient Eastern masters—to convey the changing moods of nature and leave its mysteries unsolved.
And while Oleksii Lytvynenko’s painting is the “art of silence,” Oleksii Malykh’s painting has a completely different temperament. It is the “art of restlessness.”
Fragments of landscapes emerge from the depths of memory or the subconscious.
The paints burst forth, moving across the canvas swiftly and ceaselessly, as if driven by the wind. Ink spills spontaneously and flows freely: the artist’s painting techniques echo the hatsuboku style, embodying the Zen philosophical view of emptiness as the source of all that exists.
Black, supple lines and blurred patches form a veritable thicket.
The saturated colors of the sky blaze uneasily between the outlines of abstract, ghostly landscapes, among the tangled shadows of stalks, trunks, and treetops.
Here, the mysteries of existence become eerie, and their mysticism—obvious. The artist unleashes the energy of the environment, transcending the boundaries of the rational.
And then he observes what has happened—already from a distance.
The two artists’ perspectives on the landscape have different aesthetic and emotional dimensions. But they intersect in their desire to reach the depths—in the sense of the deepest, most hidden. And, perhaps, the most important.
Комментарии