14.11 – 13.12.2025
ГРАФЕМИ
Василь Татарський
Леонід Колодницький
14.11–13.12.2025 у великій залі галереї сучасного мистецтва Imagine Point триватиме виставка ГРАФЕМИ.
Василь Татарський, Леонід Колодницький.
Художники проводять паралелі між своїми творами та графемами — одиницями писемної мови, абстрактними одиницями графічної системи, знаками, що фіксують звук, сполучення звуків та інтонацію і можуть втілюватися у різних конкретних формах.
Так, в алфавітній системі письма графемою є літера або комбінація літер, знаки пунктуації чи інші символи, у неалфавітних системах — ієрогліф, ідеограма.
У цьому сенсі скульптура Василя Татарського є своєрідною фіксацією моментів існування за допомогою власної візуальної системи — у вигляді плавних, врівноважених ліній, що перетікають одна в одну, утворюючи масивні об’єми та єднаючи матерію з порожнечею. Власне, порожнечі, отвори у скульптурі — це те, що перебуває між пластичними формами.
У роботах Василя Татарського на них будуються просторові співвідношення. Татарський погоджується з Генрі Муром і трактує їх не як порожні місця, а як невід’ємну частину форми, що підкреслює її цілісність та органічність, властиву природним утворенням – печерам, кратерам, розломам земної кори. Відкриті отвори всередині — ніби подих, що проходить крізь мармур або метал, надаючи йому життя. Вони взаємодіють із об’ємом і роблять скульптуру живою.
Тверді матеріали у роботах Василя Татарського викликають відчуття легкості. Пластичні форми не описують звуки, а дослухаються до них — до тиші, до ритмів землі й повітря.
В абстрактній геометрії фіксацій чується діалог свідомого й інтуїтивного.
Леонід Колодницький шукає нову мову у живописі, де «про все вже сказано». Він відмовляється від загальноприйнятого, дистанціюється від наративних та колористичних практик, експериментуючи з базовими елементами композиції – плямами та лініями як із графемами, самодостатніми засобами вираження.
Метою митця стає створення автономної системи, де форма є первинною, а емоційна експресивність народжується із внутрішньої логіки матеріалу.
Контраст у чорно-білій палітрі акцентує на опозиціях: світле на темному, а темне на світлому. Теоретично це відповідає принципам семіотики, де бінарні пари генерують значення без зовнішніх асоціацій.
Це дозволяє уникнути емоційної навантаженості кольору та зосередитися на формальній чистоті, де кожна опозиція стає елементом структури.
Відхід від художніх практик минулого в цьому контексті не заперечення, а переосмислення, де спадщина трансформується в абстрактну систему. Фокусуючись на базових елементах, художник конструює нові форми, що виникають із внутрішніх відносин, а не із зовнішніх референцій – у відповідності до концепцій, за якими мистецтво розглядається як самореферентна структура.
Є певна співзвучність у пошуках кожного автора своїх, власних графем. Скульптура й живопис модулюються за подібними принципами, коли головну роль відіграють не тільки видимі форми та об’єми, а й простори, що існують поміж ними.
І, можливо, саме там і криється таємниця народження персональних знаків-символів нової мови художників.
Відкриття виставки відбудеться 14 листопада о 18:00.
Виставка триватиме 14.11–13.12.2025 у великій залі галереї Imagine Point.
Працюємо: середа — субота, 12:00 — 19:00.
14.11–13.12.2025 в большом зале галереи современного искусства Imagine Point состоится выставка ГРАФЕМЫ.
Василий Татарский, Леонид Колодницкий.
Художники проводят параллели между своими произведениями и графемами — единицами письменного языка, абстрактными единицами графической системы, знаками, фиксирующими звук, сочетание звуков и интонацию и которые могут воплощаться в различных конкретных формах.
Так, в алфавитной системе письма графемой является буква или комбинация букв, знаки препинания или другие символы, в неалфавитных системах — иероглиф, идеограмма.
В этом смысле скульптура Василия Татарского является своеобразной фиксацией моментов существования с помощью собственной визуальной системы — в виде плавных, уравновешенных линий, перетекающих одна в другую, образуя массивные объемы и соединяя материю с пустотой. Собственно, пустоты, отверстия в скульптуре — это то, что находится между пластическими формами.
В работах Василия Татарского на них строятся пространственные соотношения. Татарский соглашается с Генри Муром и трактует их не как пустые места, а как неотъемлемую часть формы, подчеркивающую ее целостность и органичность, присущую природным образованиям – пещерам, кратерам, разломам земной коры. Открытые отверстия внутри — как будто дыхание, проходящее сквозь мрамор или металл, придавая ему жизнь. Они взаимодействуют с объемом и делают скульптуру живой.
Твердые материалы в работах Василия Татарского вызывают ощущение легкости. Пластические формы не описывают звуки, а прислушиваются к ним — к тишине, к ритмам земли и воздуха.
В абстрактной геометрии фиксаций слышится диалог осознанного и интуитивного.
Леонид Колодницкий ищет новый язык в живописи, где «о всем уже сказано». Он отказывается от общепринятого, дистанцируется от нарративных и колористических практик, экспериментируя с базовыми элементами композиции – пятнами и линиями как с графемами, самодостаточными средствами выражения.
Целью художника становится создание автономной системы, где форма является первичной, а эмоциональная экспрессивность рождается из внутренней логики материала.
Контраст в черно-белой палитре акцентирует на оппозициях: светлое на темном, а темное на светлом. Теоретически это соответствует принципам семиотики, где бинарные пары генерируют значение без внешних ассоциаций.
Это позволяет избежать эмоциональной нагрузки цвета и сосредоточиться на формальной чистоте, где каждая оппозиция становится элементом структуры.
Отход от художественных практик прошлого в этом контексте не является отрицанием, а переосмыслением, где наследие трансформируется в абстрактную систему. Фокусируясь на базовых элементах, художник конструирует новые формы, возникающие из внутренних отношений, а не из внешних референций – в соответствии с концепциями, по которым искусство рассматривается как самореферентная структура.
Есть определенная созвучность в поисках каждого автора своих, собственных графем. Скульптура и живопись модулируются по схожим принципам, когда главную роль играют не только видимые формы и объемы, но и пространства, существующие между ними.
И, возможно, именно там и кроется тайна рождения персональных знаков-символов нового языка художников.
14.11–13.12.2025 the exhibition GRAPHEMES. Vasyl Tatarskyi, Leonid Kolodnytskyi will be held in the large hall of the Imagine Point contemporary art gallery.
The artists draw parallels between their works and graphemes – units of written language, abstract units of the graphic system, signs that capture sound, sound combinations and intonation and can be embodied in various concrete forms.
Thus, in the alphabetic writing system, a grapheme is a letter or combination of letters, punctuation marks or other symbols, in non-alphabetic systems – a hieroglyph, an ideogram.
In this sense, Vasyl Tatarskyi‘s sculpture is a kind of fixation of the moments of existence with the help of his own visual system – in the form of smooth, balanced lines that flow into each other, forming massive volumes and connecting matter with emptiness. In fact, the voids, the holes in the sculpture are what lies between the plastic forms.
In Vasyl Tatarskyi’s works, spatial relationships are built on them. Tatarskyi agrees with Henry Moore and interprets them not as empty spaces, but as an integral part of the form, emphasizing its integrity and organicity inherent in natural formations – caves, craters, and faults in the earth’s crust. Open holes inside are like a breath passing through marble or metal, giving it life. They interact with the volume and make the sculpture alive.
The hard materials in Vasyl Tatarskyi’s works evoke a feeling of lightness. Plastic forms do not describe sounds, but listen to them – to silence, to the rhythms of the earth and air.
In the abstract geometry of the fixations, one can hear a dialog between the conscious and the intuitive.
Leonid Kolodnytskyi is looking for a new language in painting, where “everything has already been said”. He rejects the conventional, distances himself from narrative and coloristic practices, experimenting with the basic elements of composition – spots and lines as graphemes, self-sufficient means of expression.
The artist’s goal is to create an autonomous system where the form is primary and emotional expressiveness is born from the internal logic of the material.
The contrast in the black and white palette emphasizes oppositions: light on dark, and dark on light. Theoretically, this corresponds to the principles of semiotics, where binary pairs generate meaning without external associations.
This allows us to avoid the emotional load of color and focus on formal purity, where each opposition becomes an element of structure.
The departure from the artistic practices of the past in this context is not a denial, but a rethinking, where the heritage is transformed into an abstract system. By focusing on the basic elements, the artist constructs new forms that emerge from internal relations rather than external references, in line with the concepts that view art as a self-referential structure.
There is a certain consonance in each author’s search for their own graphemes. Sculpture and painting are modulated according to similar principles, when the main role is played not only by visible forms and volumes, but also by the spaces that exist between them.
And perhaps this is where the secret of the birth of personal signs-symbols of the new language of artists lies.
Комментарии