«Спогад»
Ностальгія як філософське поняття описує спогади домівки, батьківщини, дитинства. Як правило, це спогади, які викликають гарні емоції та бажання повернутись у цей стан або у обставини, які були у минулому. Тому, даремно ностальгію уявляють як щось запилене, сумне, 
позбавлене насиченості зображення.
Для мене, спогад про минуле, про моє місто – це радість, бо таким я його пам’ятаю. І це радість ще тому, що я знаю, що моє місто було таким, як я його зображала і таким воно буде і далі: сонячне, яскраве, насичене, сповнене краси і естетики в таких місцях, де начебто їй неможливо існувати. Як часто ми думаємо, що купа кіосків під нашим домом з тьмяними вивісками минулого століття – це красиво? Чи естетичний цей шлях, яким ми кожен день йдемо з дому у метро? Чи гарні сірі будинки величезних мікрорайонів? Так! Це гарно!
Це було гарним для мене, коли я була у своєму місті, дивилася на його вулиці з широко розкритими очима, обертаючи голову на всі триста шістдесят. Воно лишилось гарним і зараз, але зараз як спогад. Ніби твоє місто лишилось для тебе світлиною в інстаграмі, як квадратна картинка.
Виставка починається з великих, панорамних картин, створених до початку росыйського вторгнення. У цих роботах відчувається присутність глядача у зображуваному просторі, ніби це погляд на простір обома очима під широким кутом зору. Поступово формат інших робіт стає меншим і не такими витягнутим, поки не закінчується квадратом. У завершення простір виставки замикає композиція з дев’яти квадратних робіт, зроблених по пам’яті та розташованих 3 на 3, нагадуючи сітку в інстаграм-профілі. Це ніби світлини моїх спогадів, харківські місця, які я бачу навіть з заплющеними очима. Як і людські спогади, ці роботи трішки туманні, не зовсім точні, якщо порівнювати з реальними місцями, але це і є мій спогад, те як я усе пам’ятаю. Таким чином, я фіксую абстрактні спогади у матерію, спогади мого міста, в якому мене зараз нема.
Мене немає в Харкові.
А де немає зараз вас?
Бойко Оксана народилася в 1997 в місті Чернігів, до повномасштабного вторгнення росії жила і працювала в Харкові. Закінчила Харківське художнє училище за спеціальністю Театральний декоратор (2013-2017) та Харківську державну академію дизайну та мистецтв за спеціальністю Книжкова графіка (Баклавр 2017-2021, Магістр 2021-2022). Займається різними графічними техніками, книжковою графікою та акриловим живописом. Регулярно приймає участь у пленерах та мистецьких резиденціях, роботи зберігаються у приватних колекціях України, США, Великобританії.
В своїх роботах Оксана висвітлює теми урбаністичного та міського пейзажу. Пошук ритмічних взаємозв’язків кольорових плям, кольорова організація та гнучкість простору складає основу творчості художниці.
Тема міського пейзажу в роботах Оксани Бойко існує на перетині живопису та графіки. Тому, важко визначити, чи ці полотна є графічним живописом, чи живописною графікою. Бо в етюді, в пошуках колірного рішення, де червоний – то небо, що гарно пасує до зелених вогнів міста, художниця думає насамперед про кольорові поєднання, лаконічність та композицію.
«Воспоминание»
Ностальгия как философское понятие описывает воспоминания о доме, родине, детстве. Как правило, это воспоминания, вызывающие хорошие эмоции и желание вернуться в это состояние или обстоятельства, которые были в прошлом. Поэтому зря ностальгию представляют как нечто запыленное, грустное, лишенное насыщенности изображения.
Для меня, воспоминание о прошлом, о моем городе – это радость, потому что таким я его помню. И это радость еще потому, что я знаю, что мой город был таким, как я его изображала и таким он будет и дальше: солнечный, яркий, насыщенный, полный красоты и эстетики в таких местах, где вроде бы ей невозможно существовать. Как часто мы думаем, что куча киосков под нашим домом с тусклыми вывесками прошлого столетия – это красиво? Эстетичен ли этот путь, по которому мы каждый день идем из дома в метро? Хороши ли серые дома больших микрорайонов? Да! Это хорошо!
Это было хорошим для меня, когда я была в своем городе, смотрела на его улицы с широко раскрытыми глазами, вращая голову на все триста шестьдесят. Оно осталось хорошим и сейчас, но сейчас как воспоминание. Как будто твой город остался для тебя фотографией в инстаграмме, как квадратная картинка.
Выставка начинается с больших, панорамных картин, созданных в начале российского вторжения. В этих работах чувствуется присутствие зрителя в изображаемом пространстве, словно это взгляд на пространство обоими глазами под широким углом зрения. Постепенно формат других работ становится меньшим и не таким вытянутым, пока не заканчивается квадратом. В завершение пространства выставки замыкает композиция из девяти квадратных работ, сделанных по памяти и расположенных 3 на 3, напоминая сетку в инстаграмм-профиле. Это как фотографии моих воспоминаний, харьковские места, которые я вижу даже с закрытыми глазами. Как и человеческие воспоминания, эти работы немного туманны, не совсем точны, если сравнивать с реальными местами, но это и есть мое воспоминание, то как я все помню. Таким образом, я фиксирую абстрактные воспоминания в материи, воспоминания моего города, в котором меня сейчас нет.
Меня нет в Харькове.
А где вас сейчас нет?
Бойко Оксана родилась в 1997 году в городе Чернигов, до полномасштабного вторжения россии жила и работала в Харькове. Окончила Харьковское художественное училище по специальности Театральный декоратор (2013-2017) и Харьковскую государственную академию дизайна и искусств по специальности Книжная графика (Баклавр 2017-2021, магистр 2021-2022). Занимается разными графическими техниками, книжной графикой и акриловой живописью. Регулярно принимает участие в пленерах и художественных резиденциях, работы хранятся в частных коллекциях Украины, США, Великобритании.
В своих работах Оксана освещает тему урбанистического и городского пейзажа. Поиск ритмических взаимосвязей цветных пятен, цветовая организация и гибкость пространства составляет основу творчества художницы.
Тема городского пейзажа в работах Оксаны Бойко существует на пересечении живописи и графики. Поэтому трудно определить, являются ли эти полотна графической живописью или живописной графикой. Ибо в этюде, в поисках цветового решения, где красный – это небо, которое хорошо подходит к зеленым огням города, художница думает прежде всего о цветовых сочетаниях, лаконичности и композиции.
Gallery Portal11 presents personal exhibition of Oksana Boiko
“Flashback”
at str. Triokhsviatytelska 11, Kyiv
18.02.23 – 19.03.23
“Flashback”
As a philosophical concept, nostalgia describes memories of home, homeland, and childhood. These memories often evoke good emotions and a desire to return to this state or to the circumstances that were in the past. That’s why nostalgia is ften misunderstood as something dusty, sad, and lacking in vibrancy. For me, the memory of the past, of my city, is a joy because that’s how I remember it. And it’s also a joy because I know that my city was the way I pictured it, and it will be like that in the future: sunny, bright, vibrant, full of beauty and aesthetics in places where it seems impossible for it to exist. How often do we think that a bunch of kiosks under our house with faded signs from the last century is beautiful? Is the path we walk from home to the subway aesthetically pleasing? Are the gray houses of huge neighborhoods beautiful? Yes, they are!
It was beautiful for me when I was present in my city, looking at its streets with wide eyes, turning my head at all three hundred and sixty degrees. It is still beautiful now, but now it is a memory. As if your city remains an Instagram post for you, like just a square photo.
The exhibition begins with large, panoramic paintings created before the russian invasion. In these works, the viewer’s presence in the depicted space is felt as if it were a view of the space with both eyes from a wide angle. Gradually, as we move on to other works, the paintings become smaller and less elongated, ending up in a square format. At the end, the exhibition space is completed by a composition of nine square works made from memory and arranged 3 by 3, resembling a grid in an Instagram profile. These are like photographs of my memories, Kharkiv places that I see even when I close my eyes. Like human memories, these works are vague and inaccurate compared to real places, but this is my memory, the way I remember everything. In this way, I am capturing abstract memories in the matter, memories of my city, where I am not now.
I am not in Kharkiv.
And where aren’t you now?
Oksana Boiko was born in Chernihiv, 1997. She lived and worked in Kharkiv before the full-scale russian invasion. She finished Kharkiv Art School as a Theater Decorator (2013-2017) and graduated Kharkiv State Academy of Design and Arts, a Book Graphics speciality (Bachelor 2017-2021, Master 2021-2022). She is engaged in different graphic techniques, book graphics, and acrylic painting. She regularly participates in plein airs and art residencies. Her works are kept in private collections in Ukraine, the USA, and the UK.
She highlights the themes of urban and cityscape in her artworks. The search of rhythmic interrelationships of color spots, color organization, and space flexibility is the basis of Oksana’s art.
The cityscape theme in Oksana Boiko’s works exists at the intersection of painting and graphics. Therefore, it is difficult to determine whether these paintings are – graphic paintings or pictorial graphics. Because when looking for rich color combinations in a sketch, where red is the color of the sky, which goes well with the green lights of the city, the artist thinks primarily about color combinations, laconicism, and composition.
Комментарии